Їсти, молитися, кохати

Я б радо скористалась комфортом, що його дарують сльози, але стримуюся щосили, пам’ятаючи слова гуру: «Не залишайте собі шансу розлізтися, бо вчинивши так раз чи вдруге, ви перетворите це на тенденцію і повторюватимете цей досвід раз по раз. Звикайте бути сильними».

Є ще одна біда з отим перескакуванням із гілки на гілку, від думки до думки — ви ніколи не є там, де ви є. То порпаєтесь у минулому, то зазираєте у майбутнє, та майже ніколи вас немає у теперішньому моменті. Це мені нагадує одну звичку моєї дорогої подруги Сюзан — вона, опинившись у якомусь гарному місці, завжди майже панічно заявляє: «Тут так прекрасно! Я хочу неодмінно повернутися сюди знову!» Мені коштувало неабияких ораторських зусиль переконати її, що вона ВЖЕ тут. Якщо ви шукаєте єднання з божественним, то смикання туди-сюди йому перешкодить. Бога ще називають присутністю, адже Бог є тут і зараз. Єдине місце, де його можна знайти — це тут, а єдиний час — це зараз.

Ми є те, що ми думаємо. Ваші емоції — раби ваших думок, а ви — раб ваших емоцій.

Вам дано життя і ваш обов’язок (а також людське призначення) віднайти щось прекрасне у житті, байдуже, яке воно маленьке.

До того ж для мене дуже актуальна проблема кордонів із чоловіками. Хоча не зовсім так. Щоб мати проблеми з кордонами, треба спершу ті кордони встановити. Натомість я зникаю у людині, яку кохаю. Я — проникна мембрана. Якщо я тебе кохаю, то все моє — твоє. Ти можеш мати мій час, мою відданість, мій зад, мої гроші, мою родину, мого пса, гроші мого пса, час мого пса — все.

Визнаю, я стала залежна від Дейвіда (на свій захист скажу, що він цьому сприяв, граючи роль «фатального чоловіка», і тоді, коли його увага до мене згасала, я переживала цілком передбачувані наслідки). Залежність — риса будь-якого любовного роману, що базується на пристрасті. Все починається з того, що об’єкт жаги обдаровує вас важкою галюциногенною дозою того, чого ви завжди прагнули, але навіть не наважувалися собі у цьому зізнатись — емоційного наркотичного коктейлю з блискавичного кохання та бурхливої радості. Згодом ви потребуватимете тієї інтенсивної уваги дедалі більше і більше з ненаситністю наркомана. І коли наркотик закінчиться, ви почнете хворіти, божеволіти, почуватися спустошеною (мовчу про обурення, що ви його відчуватимете до «наркодилера», який спершу посадив вас на цю голку, а зараз відмовляється продати чергову порцію, хоча раніше давав її за так, і ви знаєте, що він її має, але просто не дає, матері його ковінька). У наступному кадрі — ви, виснажена, трясетеся десь у кутку і готова продати душу чи пограбувати сусіда, аби лиш отримати цю дозу іще раз, а об’єкт вашої пристрасті бридиться вами. Він дивиться на вас, ніби вперше бачить, наче й не кохав вас іще недавно усім серцем. Іронія долі полягає в тому, що він не винен. Просто погляньте на себе. Ви зараз — жалюгідне мокре місце, істота, не знайома навіть сама собі.
Ось так. Ви досягнули кінцевої станції своїх пристрасних взаємин — повне і безжальне знецінення себе самої.

Я познайомилася з Дейвідом, коли він брав участь у виставі за мотивами моїх оповідань. Він грав героя, якого я вигадала, і це було дуже символічно. З відчайдушною любов’ю завжди так, хіба ні? Ми вигадуємо собі партнерів, вимагаємо від них бути саме такими, як нам потрібно, а потім почуваємося спустошеними, коли ті відмовляються грати роль, що ми її для них створили.

Людські істоти народжуються, як пояснювала гуру, безліч разів із однаковим потенціалом до скорочення і розширення. Складові світла і темряви однаково присутні у всіх нас, і тому все залежить від людини (сім’ї, суспільства), що саме проявиться — чесноти чи недоліки. Божевілля цієї планети через внутрішній дисбаланс чеснот, виявити які людям зазвичай складно. Через це й божевілля — як колективне, так і особисте.

Якби Бог хотів, щоб я була тихою скромною дівчиною з густим темним волоссям, він би сотворив мене такою. Але чомусь так не вчинив. Тому дуже корисно для мене буде прийняти себе такою, якою мене було створено, втілитись у себе цілком і повністю.

мудра людина завжди схожа на саму себе.