Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Северусе… Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.

Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.

Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.

— Северусе… будь ласка…

Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.

— Авада Кедавра!

Він лежав і раптом відчув, що на подвір’ї запанувала тиша. Це перестав співати Фоукс.

І він знав, невідь-як і невідь-чому, що Фенікс відлетів, назавжди покинувши Гоґвортс, так само, як і Дамблдор покинув школу, покинув світ… покинув Гаррі.

Аж тепер він нарешті збагнув, що йому намагався роз’яснити Дамблдор! Йшлося про різницю між тим, коли тебе виштовхують на арену, де має відбутися битва не на життя, а на смерть, і коли ти сам виходиш на цю арену з гордо піднятою головою. Хтось, можливо, вважатиме, що між цим немає особливої різниці, але Дамблдор знає… і я знаю, — подумав Гаррі,

— Що, Гаррі?
— Як ви гадаєте, нам доведеться заходити в озеро?
— В оце озеро? Хіба що нам дуже не пощастить.
— А ви не думаєте, що горокракс на дн

Наче їм нема про що пліткувати, — обурювалася Джіні, що сиділа на підлозі у вітальні, спираючись на ноги Гаррі й читаючи "Щоденного віщуна". — Три напади дементорів за тиждень, а Ромільду Вейн цікавить лише те, чи справді в тебе на грудях витатуйований гіпогриф.

Рон і Герміона мало не попадали зі сміху. Гаррі не звернув на них уваги.

— І що ти їй сказала?

— Сказала, що в тебе там угорська рогохвістка, — відповіла Джіні, недбало гортаючи газету. — Так значно крутіше.

— Не має значення! — відрізала Мірта, і її маленькі, заплакані очі втупилися в Рона, що вже відверто сміявся. — Я обіцяла, що нікому не скажу і заберу цю таємницю з собою в...

— ...тільки не в могилу, — захихотів Рон, — скоріше, в каналізацію.

— Я думала, що йому подобаюся, — жалібно простогнала вона. — Може, якби ви звідси пішли, то він би повернувся ... ми маємо так багато спільного... я впевнена, що він це відчуває...

І вона з надією поглянула на двері.

— Коли ти кажеш, що ви маєте багато спільного, — запитав Рон, якого це вже почало смішити, — то маєш на увазі, що він теж живе в трубі під унітазом?

— Як правильно писати "збройний"? — запитав Рон, щосили трусячи пером і дивлячись у пергамент. — Це ж не може бути "3... А... Д..."

— Ні, не може, — підсунула до себе Ронів реферат Герміона. — І "оракул" теж починається не з літер "С... Р... А...". Що це в тебе за перо?

— Самозвіряльне перо від Фреда й Джорджа... але, мабуть, чари вже вивітрились...

— Мабуть, — показала Герміона на назву реферату, — бо треба було писати про те, як подолати дементорів, а не "туалеторів", і я не пригадую, щоб ти міняв ім'я й прізвище на "Руні Ввазусруні".

— Дамблдор нам розповів, як ти врятував Рона безоаровим каменем, — заридала вона. — Ой, Гаррі, що нам сказати? Ти врятував Джіні... ти врятував Артура... а тепер ти врятував Рона...

— Не треба... я не... — розгубився Гаррі.

— Уже половина нашої родини завдячує тобі життям, — хрипко сказав містер Візлі. — Гаррі, я можу сказати одне — родині Візлі страшенно пощастило, коли Рон вирішив сісти у твоє купе "Гоґвортського експреса".

Минуло вже три уроки явлення, але без особливих зрушень, якщо не вважати за зрушення те, що ще кілька учнів розщепилося. Зростало роздратування й нелюбов до Вілкі Твайкроса з його трьома "М", що надихнули учнів вигадувати йому численні образливі прізвиська, найчемніші з яких були "макака" і "мішком прибитий".