Вогнем і мечем

адже, коли мазовецький або великопольський селянин безмовно гнув спину під ярмом насильства, що в усій Європі дісталося на долю «нащадків Хама», українець разом зі степовим повітрям усмоктував любов до волі настільки ж безмежної, дикої та буйної, як самі степи. Охота було йому ходити за панським плугом, коли його погляд губився в пустелі, Господом, а не паном даній, коли з-за порогів Січ закликала його: «Кинь пана і йди на волю!», коли жорстокий татарин учив його воювати, привчав погляд його до пожеж і крові, а руку – до зброї?!

І вкотре вже пригадувалися воєводі слова Яреми: «Милість можна зробити лише переможеним»,

Людина молода, поки ноги переставляє, – тут Заглоба похнюпив голову, – а в неробстві старіє

– А як загинеш?

– На те ти й ворожка, щоб мені наперед знати.

– А як загинеш?

– Раз мати родила!

– Переможеним явіть милосердя, вони його приймуть із удячністю й пам’ятатимуть, у переможців же в зневазі пребудете.

– З вами жити, з вами помирати! – говорив князь

Можна сказати, що обабіч Дніпра блукали тоді два привиди: один – для шляхти – Хмельницький, другий – для простолюддя, що збунтувалося, – князь Ярема.

– Це неможливо! Краще смерть! – перебила його Олена.

– А про мене навпаки: краще – життя, бо від смерті, як не мудруй, усе одно не втечеш.

– Побійся Бога, синку! Гетьман звелів тобі місто стерегти, а ти й сам їдеш, і жовнірів забираєш. Наказ порушуєш. Тут підлий народ спить і бачить на шляхту кинутись; місто погубиш – на гнів гетьманський себе приречеш.

– На погибель і місту, й гетьману!

– Головою заплатиш за це.

– На погибель і моїй голові!

– Хитрість мужності в ціні не поступається.