Мирослав Шкандрій

Серед українців часто було заведено цікавитися формами локального мистецтва, які можуть надихнути. Вони досліджували народне коріння, зображували місцеві пейзажі і знаходили новизну в формах провінційного мистецтва: розфарбованих вручну вказівних знаках, аматорській різьбі, вишивці й популярних іконах. Вшановуючи локальні вироби народної творчості, вони неявно кидали виклик розподілу між високими й низькими формами мистецтва, між декоративно-ужитковим мистецтвом і станковим живописом. Такий демократичний імпульс часто надавав ваги національним культурним традиціям, які зрештою задавали вектор київським митцям не лише українського, а й також єврейського походження

щойно школи, медіа та урядові інституції почали активно підтримувати використання української мови, стали вимагати можливості ухвалювати всі рішення в Харкові. Більше того, українська культура почала виявляти сильну живучість і здатність до асиміляції. Замість того щоб добровільно розчинитися у «вищій» російській культурі,— сценарій, який багато партійних лідерів вважали неминучим,— населення почало розвивати культурні інституції, які кидали виклик російським конкурентам

Українцям було притаманно знаходити способи ширшого використання місцевих форм мистецтва, а також доводити свою незалежність від культурних процесів, хай де б вони відбувалися: чи то в Росії, чи то на Заході

У дореволюційні роки Бойчук узяв на себе задачу зі створення синтетичної національної художньої форми, залучаючи джерела, які, на його думку, мали найглибші корені в українській культурі: візантійське мистецтво й народну творчість у її найрізноманітніших проявах. Він бачив у цих формах найкраще вираження унікального культурного профілю України: злиття східних і західних впливів.

Влада робила замовлення на роботи та купувала твори митців, у такий спосіб рятуючи багатьох від голоду. Її відносини з художниками визначалися потребою інтегрувати їхні роботи в пропагандистські кампанії, що з часом перетворилося на спосіб життя в новому суспільстві. Держава заохочувала митців творити нову мову образів, відчуття культурного піднесення та стимулювати політичну підтримку влади серед населення

У 1908 році в Києві відбулась одна з найперших авангардних виставок у Російській імперії — «Ланка»,

Супрематизм Казимира Малевича, конструктивізм Володимира Татліна, футуризм Давида Бурлюка, кубістські скульптури Олександра Архипенка, театральне мистецтво Олександри Екстер, монументалізм чи неовізантизм Бойчука — це лише кілька прикладів їхніх вдалих експериментів.

. Саме їхня творчість у багатьох відношеннях була найбільше інтегрованою в західноєвропейську культуру

значення такої самоідентифікації в окремих випадках та різні акценти, якими ці митці збагатили міжнародне мистецтво

досліджуються живопис (Бурлюк, Малевич), пропагандистські плакати (Бойчук), театральне мистецтво (Меллер), скульптура (Кавалерідзе) та кіно (Вертов).