Анна Франк

будь задоволений тим, що в тебе є.

Сподіваюся, що я зможу довірити тобі, як нікому дотепер не довіряла, сподіваюся, що ти станеш для мене величезною підтримкою.

Мені здається, що потім і мені, і взагалі усім буде нецікаво читати одкровення тринадцятирічної школярки. Та не в цьому справа. Я просто хочу писати, а головне — хочу висловити все, що в мене на думці.

«Боюся за щось узятися — а раптом це заборонено?»

Бо чудесам не властива привабливість: вони можуть дивувати, приголомшувати, викликати сенсацію, але їм не вистачає привабливості, яка властива усьому, що зароджується поступово, зростає, розвивається й досягає зрілості

зумовлений обставинами самоаналіз, неперервні сутички самого з собою й внутрішніми заборонами неймовірно швидко розвинули самосвідомість дівчинки. На наших очах відбувається перехід від «гри у щоденник» до глибокого аналізу не лише зовнішніх подій, але також власних мрій та ілюзій, нескладної тактики її ставлення до оточуючих і до примх долі, а також перегляд її колишніх сподівань — carpe diem[1] — зречення від своїх надто гарних для мешканки «притулку» дівочих мрій. Анна Франк осягає сувору життєву мудрість — будь задоволений тим, що в тебе є.

Папір стерпить все»

У мене багато родичів, чудові дядьки й тітки, вдома у нас затишно, власне, у мене є все — крім подруги! З усіма моїми знайомими можна лише бешкетувати й клеїти дурня, патякати про всілякі дурниці. Відверто поговорити мені немає з ким, і я вся, наче наглухо застебнута. Можливо, мені варто бути довірливішою, але тут нічого не вдієш, шкода, що так виходить

Ось для чого потрібен щоденник

Все наше життя було наповнене страхом. Йоппі завжди каже: «Боюся за щось узятися — а раптом це заборонено?»